Іштван Гайдош: “Любити рідне Берегово, свій край треба за покликом серця, а не за рішенням органів влади…”

– Іштване Ференцовичу, минув рік із того часу, як ви стали міським головою Берегова. Як депутат міської ради, мушу відзначити, що ви доволі швидко втягнулися у роботу й завдяки досвіду й старанню дали певний поштовх місту у всіх напрямках. Де і в чому плюси й мінуси?
– Певні плюси та мінуси міста я знав ще тоді, коли працював головою райдержадміністрації, був депутатом Верховної Ради. Однак саме на посаді міського голови усвідомив, що проблем у Берегові значно більше, ніж я думав. Але дотепер місто не мало навіть генерального плану розвитку. Наразі він майже готовий, і на одній із чергових сесій депутати затверджуватимуть цю своєрідну дорожню карту міста. Отже, ми чітко знатимемо, що маємо, чого й скільки нам треба, куди іти і як діяти. Нарешті довершили реконструкцію в центрі Берегова, навели лад із вивезенням сміття. Місто отримало дві нові спецмашини – “ІВЕКО” та “КАМАЗ”. Відтак майже всі 3800 міських дворогосподарств будуть мати сміттєзбиральні баки. Як міський голова, маю прохання до всіх берегівчан: не ламайте, не трощіть – бережіть їх! Головний біль міської влади – застаріла водопровідна мережа, каналізаційні насосні станції – із наявних шістьох працюють лише чотири. Уже ближчим часом поокремо запрацюють ЖЕК і водоканал, відтак буде створено СП, яке співпрацюватиме із європейськими структурами. До речі, із євроджерел маємо намір отримати гранти, які підуть на оновлення водопроводу. Внаслідок цього і послуги, і вода стануть якіснішими. У цьому плані очікуємо на посильну допомогу влади Ніредьгази, з якою є певні домовленості й намітилася співпраця. Великим плюсом є план спільних дій урядів Угорщини та України, який передбачає будівництво об’їзної дороги довкола Берегова та реконструкцію КПП „Лужанка”. Це стане великим стимулом для подальших інвестицій. Але є і чимало „вузьких” місць, над якими активно працюємо.

– Які здобутки міста у першому півріччі нинішнього року?
– До завершення першого півріччя залишилися лічені дні, але можу сказати впевнено: справи йдуть непогано. Приміром, дохідна частина міського бюджету за п’ять цьогорічних місяців порівняно з відповідним періодом минулого року зросла майже на 40 відсотків, що склало 1 млн. 663 тис. грн. Відрадно, що зростають обсяги виробництва у промисловості, у нині діючих цінах вони складають 14 млн. 449 тис. грн., що становить 122,4 проценти до аналогічного періоду 2006 року. Отже, фінансовий стан міста є прибутковим: за п’ять місяців він склав 5,2 млн. грн. Зокрема, 30 підприємств працюють із плюсами. І лише три є збитковими. Але, гадаю, спільними зусиллями покращимо ситуацію.

– Які маємо резерви в економіці Берегова? Де основні джерела наповнення міського бюджету?
– Резерви, безперечно, є! Найперше ретельно проаналізуємо діяльність тих фірм, що допустили зниження обсягів виробництва. Їх керівників буде заслухано на засіданні робочої групи з вивчення причин збитковості. До речі, у місті лишень за 5 місяців зареєстровано 114 суб’єктів підприємницької діяльності: 97 – фізичних і 17 – юридичних. Це – чимала армія ділових людей, які, слід сподіватися, працюватимуть на міську скарбницю. Наші резерви – це інвестиційна діяльність: на сьогодні у Берегові реалізуються 3 інвестпроекти, а також слід пожвавити торгівлю, будівництво й транспорт, де ще є певні недоробки. Сподіваюся, що в місті динамічніше розвиватиметься туризм…

– Чи вдало підібрали собі команду, чи діяльні члени міськвиконкому?
– Оглядаючись назад, скажу, що команду виконавців підібрав доволі вдало. Усі мої заступники, керівники відділів і управлінь – це люди, які вже працювали у виконавчій владі або ж на керівних посадах. Якщо ж хтось чогось не розуміє – даємо можливість учитися, як кажуть, на ходу. Щодо членів міськвиконкому, то вони – команда діяльна і авторитетна. Серед них є і кілька депутатів обласної ради, зокрема, Ілдіко Орос, Чоба Пейтер і Юрій Гецко, керівники фірм, відомі освітяни, медики, представники громадських осередків. Кожне засідання міськвиконкому – це своєрідний збір активних людей, які вирішують проблеми, що стоять на порядку денному.

– Пане міський голово, розкажіть, будь ласка, про роботу депутатського корпусу. Чи вдалося знайти з ним порозуміння?
– Сьогодні міська рада – це 36 депутатів із різних політичних сил (КМКС – 8, ДППУ – 6, БЮТ – 6, “НУ” – 5, ПР – 5, по двоє пройшли від Соцпартії, “Пори” та “зелених”. Усі вони мають своїх кумирів і політичні уподобання, свої погляди на ті чи інші питання, але всіх єднає любов до рідного міста. Ми чи не єдині в області, де всі депутати, незважаючи на їх політичні кольори і походження, діють воєдино та в інтересах розвитку Берегова. Бо любити своє місто, рідний край варто за покликом серця, а не за рішенням органів влади чи конференції, з’їзду, пленуму… Завдяки цьому ми зуміли створити широку демократичну коаліцію. Я, як міський голова, пишаюся цим, нерідко кажу, що у багатонаціональному Берегові вдалося уникнути міжпартійних чвар, загострення нестабільності тощо. У всьому цьому позитиві закумульовано мудрість депутатського корпусу. Однак відверто скажу, що народні обранці – не мовчуни, на сесіях з тих чи інших питань тривають гострі дискусії, суперечки, кожен депутат, як і фракції загалом, мають свою позицію, що мені імпонує, і це, зрештою, робить міську владу зубастою.

– Ви – депутат Верховної Ради ІV скликання, політик, скажемо об’єктивно й відверто, зі стажем. Чи стежите нині за тими процесами, які відбуваються у Києві?
– Певно, що стежу. Нині такий вал інформаційної політики, до того ж різнополярної, що диву даєшся. Можливо, що так було й тоді, коли я був народним депутатом, але в ті роки мною це сприймалося якось по-іншому. Люди вже втомилися від того усього, що діється у Києві, багато хто вже просто перестав цікавитися політикою. На мою думку, вже досить крутити таке “кіно”… Добре те, що протиріччя останніх місяців не перекинулися на регіони.

– Читачам цікаво, чи надходили вам пропозиції з боку тих чи інших політичних сил увійти до прохідного списку?
– Секрету тут немає ніякого: надходили! Але я відмовився. Аргументи? Будь ласка. Чотири роки у Києві – з мене досить. Тим паче, що у Берегові моя сім’я, мої друзі, мої, так би мовити, родові корені.

– Ви комфортно почуваєтеся у кріслі мера?
– Комфортно чи не комфортно, а працювати треба. Я прийшов сюди не байдики бити чи відпочивати, а працювати на благо міста.

– Де легше працювати – у районі, місті чи в парламенті? Ви ж випробуваний на всіх трьох рівнях…
– Я також думав, міркував, аналізував і дійшов до висновку, що найбільше роботи на посаді міського голови. У райраді та в райадміністрації, де мені випала честь працювати головою, своя специфіка, свої нюанси. Верховна Рада – це законотворчий орган всієї держави, для якої пишуться закони. А міська – це в мініатюрі і законотворча, і виконавча діяльність органу місцевого самоврядування. Радий, безперечно, що окремі закони, в розробці яких брав участь і за які голосував, дають віддачу і користь для розвитку малих міст, національних меншин, у тому числі Берегову та регіону в цілому. Зрештою, легко не буває ніде!

– Із усього зробленого що вам принесло найбільше задоволення?
– Найбільше задоволення маю тоді, коли бачу, що взятий напрямок приносить користь людям, коли відчуваєш, що твої дії, зусилля, енергія не пішли намарно. Хотілося, щоби місто було чистим та охайним, освітленим, його мешканці споживали якісну питну воду, їздили впорядкованими вулицями тощо. Вірю: із часом так і буде!

– Які Ваші прогнози на політичну осінь? Чи не буде знову “спекотно” після виборів?
– Наразі важко відповісти на це запитання. Можливо, що осінь також буде “гарячою”, але нам у будь-якому випадку треба робити свою справу – чесно, відповідально. Пам’ятаєте, є таке прислів’я, що курчат восени рахують. Отже, доживемо – побачимо…

– Недавно газетою “Неділя” оприлюднено рейтинг 50 найвпливовіших закарпатців. Серед них є ваше прізвище, до слова, під 33-м номером. Як думаєте, опитування було об’єктивним?
– Журналісти, гадаю, обрали певну методику, за якою назвали 50 найвпливовіших закарпатців. Мені приємно, що берегівський міський голова – у цьому списку. Що стосується 33-го номера, то хтось мусів посісти і цю сходинку (щиро посміхається). Стосовно написаного про мене, то все у нормі: стиль – цікавий, дотепний, але при чому тут “премікс”? Навіть суд довів, що я до нього не маю ніякої причетності…

– Кого із краян ви не побачили у списку “п’ятдесятьох”?
– Є особи, котрі могли б прикрасити найвпливовішу й найпомітнішу закарпатську “п’ятдесятку”, але з етичних міркувань не буду називати конкретних прізвищ.

– Привідкрийте, будь ласка, завісу стосовно ваших взаємовідносин з главою Секретаріату Президента Віктором Балогою.
– У нього нині занадто відповідальна робота, тож спілкуємося тоді, коли є така потреба. Активно контактували тоді, коли формувався склад обласної ради…

– Які у вас взаємовідносини з обласною владою?
– “Воєн”, непорозумінь, як бачите, немає. Сподіваюся, у майбутньому стосунки будуть ще кращими.

– А з районною – РДА та райрадою?
– Абсолютно нормальні.

– Ходили розмови, що вам пропонували солідну посаду чи то в Києві, чи то в Будапешті? Зважаючи на ваш досвід і молодий вік, заради кар’єри – у доброму розумінні цього слова – і насправді покинули б рідне Берегово?
– Так, до мене також “долітали” такі розмови. Але це все – плітки. Щоби їх розвіяти, кажу офіційно, а ви так і напишіть: Іштван Гайдош нікуди не йде і не збирається цього робити. Мені подобається теперішня робота, і я не з тих, хто звик міняти коней на переправі. З моїх вуст багато чого було пообіцяно виборцям. Тож я зобов’язаний усе це виконати, аби у вічі людям дивитися чесно, не червоніючи.

– Місяць тому Вашій сім’ї лелека приніс поповнення: дружина Ірина народила третього сина. Чи допомагаєте купати малого? А про дочку не мрієте?
– Мені вельми приємно відповідати на це запитання, бо і насправді 17 травня дружина народила третього сина, якого ми назвали Андрієм. До речі, він з’явився якраз того дня, коли шість років тому Берегово, згідно з Постановою ВР України, отримало статус міста обласного значення. Гадаю, це – пам’ятно, це – добрий знак, це навіть символ того, що і він, і наше місто будуть рости й розвиватися під щасливою зорею. Що стосується дочки, то вона є окрасою, продовжувачем роду будь-якої сім’ї. Мати дочку – це велике щастя, особливо тоді, коли в родині вже є три хлопці-богатирі…

– До речі,в якій сім’ї народилися ви?
– Я народився у приміському селі Яноші, у звичайній закарпатській сім’ї. Мама працювала вчителькою математики у тамтешній середній школі, батько – на тодішньому Берегівському деревообробному комбінаті. Наразі мама і моя сестра Чілла, яка старша від мене на 6 років, мешкають під Будапештом. Батько має 69 років і живе у Яношах. До слова, сестра за фахом інженер-будівельник, виховує 14-річну доньку.

– Іштване Ференцовичу, на одній із вулиць міста будуєте нову хату. Свого часу Ви сказали, що запросите журналістів на новосілля, тобто “на каву”. Така неординарна ідея ще залишається в силі?
– Не бачу в цьому ніяких перепон: така ідея і надалі зостається в силі!

– Ви маєте дружину українку. Цікаво, як і де познайомилися та якою мовою спілкуєтеся вдома?
– Тут є своя, і доволі цікава, історія. У 1992-му році мої батьки розлучилися й мати переїхала у Берегово. Знімала квартиру в Чопівці. Я часто навідувався до неї, а взимку 1992 року познайомився зі своєю дружиною. Ця зустріч була невипадкова. Вона вчилася у Берегівському медичному училищі, а я вже перевівся з Тули до Львівського політехнічного інституту. Згодом і вона стала студенткою цього навчального закладу. І таким чином ми бачилися частіше. У 1994 році зіграли весілля… Вдома спілкуємося угорською мовою.

– Хочете сказати, що це було кохання з першого погляду?
– Я впевнений!

– Як для угорця, ви непогано оволоділи і спілкуєтеся українською. Цікаво, де її опанували?
– Моя дотеперішня робота, маю на увазі державну службу, особливо київський період мого життя, коли був депутатом ВР, змушували спілкуватися українською. Ось і весь секрет!

– Чи часто дружині робите подарунки? Одяг сам собі купуєте?
– Так, як і всі чоловіки – до пам’ятних дат, на свята. Одяг купую собі сам, на власний смак… У сім’ї до цього вже звикли.

– Де відпочиватимуть цього літа ваші двоє старших синів?
– Ще не вирішили…

– Чи є у вас найулюбленіше фото?
– У мене багато цікавих і пам’ятних знімків. Але найулюбленіший – це той, де нас п’ятеро: я, дружина, троє синів – десятирічний Іштван, на рік молодший Михайлик і маленький Андрій.

– З’явилася інформація, що Берегово матиме своє місцеве телебачення. Чи залучено вас до цього цікавого проекту?
– Так, Берегово буде мати своє телебачення. Я також залучений до цього мас-медійного проекту.

– Звідки черпаєте інформацію, чи можете день прожити без телевізора?
– Основне джерело – газети, хоча користуюся також інтернет-виданнями і, зрозуміло, не обійтися без телебачення. Але часу маю завжди обмаль і переглядаю в основному інформаційні новини. Часто буває, що радіо слухаю на ходу, тобто прямо в машині.

– Розкажіть, кому дісталося військове містечко? Чи правда, що його “оптом” хотів придбати вихідець із Берегівщини, мільйонер Йосип Вайс?
– Це правда, що свого часу військовим містечком цікавився Йосип Вайс, який нині проживає у США. Він мав намір усе купити “оптом”. У нас заперечень не було. Та коли міська влада попросила, щоби він або співробітники компанії подали проект розвитку, тобто бізнес-план, цього не було зроблено. У принципі, не було навіть чіткої гарантії, що він придбає цю „територію” з об’єктами. А потім з якихось причин він сам не захотів цим займатися. Наразі деякі об’єкти, які на той час уже перейшли у комунальну власність міста, знайшли своїх власників.

– Як бути далі з каналом Верке? Чи триватиме його очищення і надалі?
– Очищення Верке триватиме й надалі. Весною для цих цілей уже використано 50 тис. грн. Але це мало, тож будемо шукати гроші, аби продовжити цю складну роботу. Плануємо заручитися підтримкою ряду європейських структур, адже канал Верке – це артерія, яка впадає у Тису, Дунай і в Чорне море. Європейці також зацікавлені, аби у ці ріки потрапляли не стоки, а чиста вода.

– Чи мали зустрічі зі своїми попередниками, в тому числі Й. Жупаном?
– Із деякими колишніми мерами Берегова я мав зустрічі та бесіди. Але з паном Жупаном не бачився, хоча з мого боку ініціатива була, ми навіть запросили його на святкування дня міста.

– З якими проханнями до вас на прийом приходять берегівчани? Як часто буваєте у своєму рідному селі Яноші?
– Я щомісячно веду прийом громадян. Берегівчани найчастіше приходять із комунальними бідами, бо ця сфера є найпроблемнішою у нашому місті. Звертаються також за матеріальною допомогою, з приводу майнових і земельних питань тощо. У рідне село навідуюся часто, бо там народився, виріс і ходив до школи, там більшість друзів. Яноші – мій духовний оберіг, там, серед близьких і рідних мені людей, черпаю сили, снагу.

– Чи планує міська влада взяти участь у відзначенні 50-річчя олімпійської чемпіонки з гандболу Ніни Гецко?
– Так, адже ювілей Ніни Гецко – це подія не стільки міського, як загальнообласного значення. Ми готуємо грамоту, тим паче, що вона удостоєна звання “Почесний громадянин Берегова”.

– Які ваші найближчі плани на посаді міського голови?

– Відзвітуватися на черговій сесії перед депутатами міської ради про те, що вдалося зробити за рік, вислухати їх думки, пропозиції тощо. Стосовно подальших наміток, то насамперед займемося водопостачанням Бучі, де ніколи не було і дотепер немає водопроводу. З цього приводу є проект, який буде фінансуватися з Угорщини, і бучанці скоро питимуть воду з кранів. А далі – об’їзна дорога, яка омине центр і проляже через Чопівку, Затишне, проляже мимо ресторану “Пачірта” і через вулицю Мігая Томаша вийде на вулицю Мужайську. До цього проекту залучені міська рада з облавтодором, щоправда, чекаємо гранти з Брюсселя, вартість робіт – 1 млн. євро. Ось таким чином виведемо за місто великогабаритний транспорт, який набив оскому всім берегівчанам.

– Дякую за інтерв’ю. Подальших вам успіхів.

Записав Михайло Папіш