Йосип Пфейфауф : Подбай про місто своє!

         Такий лозунг має домінувати в душі кожного берегівчанина, який щось будує, ремонтує, оновлює, реконструює, переобладнує…

  Не секрет, що будівельні смаки берегівчан сягають європейських стандартів. Це не випадково, бо Європа – під боком, за кілька кілометрів від нашого міста. Слід сказати, що такими ці смаки стали не вчора-сьогодні, а давніше, коли місто проектували й будували наші славні предки. Нині можемо гордитися тим, що вони залишили нам у спадок красу, якою будемо втішатися й пишатися ще століттями. Зрозуміло, якщо збережемо те, що маємо сьогодні. У наш час, коли мало не все приватизується, коли кожен клаптик землі має цінність, уберегти історичну спадщину важко. Але зробити це необхідно за будь-яку ціну. Цю незаперечну істину, гадаю, усвідом¬люють усі депутати міської ради.

  Приємно констатувати, що Берегово – це справжня перлина не тільки прикордоння, але й Західної України загалом. У архітектурному стилі суттєво відрізняється від аналогічних міст сходу, півдня чи півночі України. Відрадно, що завдяки міській владі на чолі з мером Іштваном Гайдошем місто зуміло зберегти свій шарм минувшини, а історичний центр, викладений бруківкою, мовби вмився ранковою росою. Він, як ніколи раніше, став гарним і привабливим. Ним приємно прогулятися. Про це з гордістю говорять не тільки корінні жителі міста, але й сотні його гостей, які прибу¬вають до нас як із багатьох географічних широт нашої країни, так і з ближнього й далекого зарубіжжя.

  Про своє рідно місто – його неповторну красу й цінну історичну архітектуру – дбати повинен кожен і повсякчас. І тоді, коли щось задумовує, коли будує, і тоді, коли щось оновлює чи переобладнує… Добрі, позитивні приклади цьому є і їх видно навіть неозброєним оком. У містобу¬дуванні ми багато чого домоглися, і в цьому вагома роль приватного капіталу. Усе почалося відтоді, коли берегівчани стали роз’їжджати Європою, теренами Угор¬щини в тому числі (а країна ця є не останньою у будівельних проектах кон¬тиненту), отож чимало пов¬чального та цікавого було вивчено, запозичено й запроваджено у себе вдома, тобто на рідній землі. Чимало берегівських майстрів саме в сусідній державі “набивали” собі руку на спорудженні котеджів, офісів, торгових закладів тощо.

  Аби переконатися, що Берегово і насправді самобутнє, унікальне, оригінальне та неповторне, варто пройтися чи проїхатися його старовинними або ж новими вулицями. Кожний будинок – це своєрідне архітектурне рішення. Двох одинакових котеджів майже немає! У вічі найперше впадає те, хто є справжній господар – а хто ні, хто думає про власне подвір’я чи свій під’їзд – а хто ні, хто про архітектуру свого житла чи бізнесового (торгового в тому числі) закладу турбується, а хто не піклується ним узагалі. Недарма кажуть, що авторитет будь-якого населеного пункту роблять його жителі: діями, вчинками, знаннями, зусиллями…

  Днями звернув увагу на кілька міні-будівельних майданчиків у місті, зокрема, на вул. Б. Хмельницького. Рекомендую всім перейняти позитивний досвід Елека Печори, який зводить багато і завжди довкола його будов чисто, акуратно та охайно. А ось неподалік колишнього медичного училища ціла купа будівельного сміття, ніхто не знає, коли його там приберуть. І взагалі, хто й що там будує? Люди змушені цей “довгобуд” обходити дорогою, що при інтенсивному рухові вкрай небезпечно. Мабуть, коли в таких випадках дається дозвіл на добудову чи реконструкцію, то власника слід проінструктувати, як і що робити, аби довкола було чисто. Є й інші приклади, коли неподалік того чи іншого будинку роками лежать купи каміння, піску, гравію, щебню, битої цегли, черепиці тощо. Таке недбальство, гадаю, слід фіксувати, а власників якось карати, аби знали, що за собою треба прибирати.

  Прикро, але серед багатьох берегівчан побутує думка, що головне – отримати дозвіл на будівництво чи реконструкцію у відповідних службах міськвиконкому, а там уже роби все, що тобі заманеться. Із гаражів – хати, із кафе – ресторани, із крам¬ниць – офіси тощо. Це помилкова точка зору, адже будівельні, ре¬монтні роботи, оновлення фасадів, спо¬руд, їх реконструкція, переоб¬ладнання – це своєрідний паспорт, точніше, обличчя тієї чи іншої території, вулиці, кварталу, мікрорайону, насе¬леного пункту. І якщо кожен чи¬нитиме на свій розсуд – місто не матиме ніякої будівельної есте¬тики, його форми, контури будуть зведені нанівець, а про архі¬тектуру можна буде забути.

  Я розумію, що будівельний бум – ознака добробуту людей. Це – чудово, це – добре! Приємно також усвідомлювати, що ледь не щодня будівельники з’являються на бага¬тьох вулицях міста. Така активність радує серце й душу – буде новий, гарний, сучасний об’єкт! Словом, нині в Берегові практично немає вулиці, де б щось не будували чи не ремо¬нтували! Але я задаюся питанням: а чи всі, хто береться за будівельні клопітні справи, знають правила, діють згідно з державними стан¬дартами і місцевими нормами та правилами забудови? Бо якщо фізична або ж юридична особа отримала від органів місцевого самоврядування дозволи на будів¬ництво, то згідно із законом, а також відповідно до єдиних умов і обмежень забудови й передпроектних робіт окремо взятої ділянки вона й повинна діяти далі. Хочу також наголосити, що у схемах планування територій слід враховувати державні інтереси, їх історичні, економічні, екологічні й демографічні особливості, етнічні та культурні традиції.

  Мені, депутату міськради й члену постійної комісії із земельних питань й містобудування, яку очолює Сергій Лобойко (а входять сюди також Єлизавета Саєнкова, Володимир Трикур, Олександр Секереш, Віталій Кайнов й Іштван Бардош), доволі часто доводиться зустрічатися із берегівчанами, які нарікають на порушення правил і вимог окремими несвідомими забудовниками. Най¬перше наголошу: їхні претензії, докори на адресу міської влади абсолютно справедливі, адже забудовники нерідко забувають, що поруч із ними також живуть люди. Що ж, зрештою, мається на увазі? Мова про те, коли порушуються або ж ігноруються детальні плани забудов територій, зокрема, вулиць, проїздів, пішохідних зон, щільність, поверховість тощо. Не завжди враховуються правові, економічні, екологічні наслідки порушень будівництва, законні інтереси рядових жителів міста. Досить часто не враховуються інженерні, санітарно-епідеміологічні, природоохоронні, історико-культурні вимоги.

  Отож хочу нагадати тим, хто вже зводить той чи інший об’єкт або ж готується до цього, що нове будівництво, реконструкція, реставрація, капремонт, впорядкування об’єктів містобудування, їх розширення та переос¬нащення здійснюється згідно із Законом України “Про планування і забудову територій” й одночасним дотриманням держстандартів, відповідних норм, вимог і правил. Маємо також чимало фактів, коли ті чи інші забудовники порушують відповідні норми й прямо на тротуарах розміщують кафе, нестандартними сходами заважають руху пішоходів, а це особливо відчувається тоді, коли на вулицях слякоть чи ожеледиця тощо. Отже, відповідні міські служби повинні активніше слідкувати за такими порушеннями й карати тих, хто не вписується у “свої” законні параметри. Хотів би звернути увагу на такі речі: згідно із Законом до будівництва відносяться капремонт, реставрація, зміна фасаду. Дозвіл місцевої влади не дає право на початок виконання будівельних робіт, а тільки на виготовлення проекту та його погодження з відповідними технічними службами. Після цього необхідно отримати дозвіл на початок будівельних робіт від місцевої інспекції, державного архітектурно-будівельного контролю (відп. Антон Товт). При відсутності такого дозволу будівництво вважається самовільним і тягне за собою відповідальність відповідно до чинного законодавства.

  Не можна також спокійно дивитися на те, як приватні фірми, торговельні організації розміщають тимчасові точки гуртової і роздрібної торгівлі, сфери послуг, зокрема, кіоски, павільйони, лотки, столики, смітять довкола, а потім забувають за собою ще й прибрати. Нерідко неприбраними після будівельних робіт залишаються тротуари, газони, зелені зони, прибудинкові, дворові території й прилеглі до них дороги ледь не до середини. Трапляється, що розритими зостаються вулиці, не кажучи вже про банальне прибирання довкола приватних будинків, у мікрорайонах тощо. Це неприпустимо! Слід також домогтися того, аби регулярно скошувалися бур’яни й трава завбільшки 10 см. Тоді Берегово бути чистим і акуратним. Але за санітарну очистку повинні відповідати всі – від керівників міста до рядових громадян. Ці роздуми про те, як кожного берегівчанина має боліти душа за своє рідне місто, як усі повинні дбати про його архітектуру, чистоту, красу й порядок, покликані розбудити совість тих, хто звик казати: “А це справа не моя!..”

  Ні, шановні друзі, дбати про рідне місто покликаний кожний, хто в ньому живе. Це і є містечковий патріотизм, бо саме із любові до рідного краю починається любов до країни, в якій живемо!

                                                                                                                                        Йосип Пфейфауф,
                                                                                                               депутат міської ради, фракція ДПУУ